***

Вона тремтіла, ховаючись у кущах папороті, адже у цьому маленькому, рожево-жовтому із золотим блиском створінню було дуже боязко: новий дім, нові співмешканці, а отже й нові закони, правила. Це наводило певний жах, хоча вона опинилася в дуже красивому і затишному, як кажуть “середовищі існування”. З її боку це був не парадокс, а скоріше – непристосованість.

            Звідусіль доносились вигуки:

Яка довершеність! Цікаво, хто дизайнер?..

Я вражен! А ви?

Неперевершено, чи не так?!

Я з вами згоден: просто Едем!..

Це був звичайнісінький акваріум, проте ні – це був розкішний дім для рибок, про який можна тільки мріяти.

            Грунт представляв собою гравій у формі округлених зерен з декоративними гірками каменів, що створювали неабиякий рельєф. Найбільше виділялася зелень усіх відтінків, зокрема кабомба-рослина, яка надавала витонченого смаку всьому скляному будиночку. І це ще не все: аркуш паперу з акварельними плямами темних кольорів, що був приклеєний до задньої стінки акваріума, створював враження скелястого берега. Про це довідалася якась скалярія – і через декілька хвилин “неймовірну хитрість” обговорювали всі.

-//-

Зорегляд, від кого ти ховаєшся? – запитав юну рибку, яка заплуталася в криловидній папороті, щойно підпливший дідусь.

Я? Я.. – зніяковіла вона.

Ану припини тремтіти! Вилазь!, - наказав той і, змінивши голос, лагідно додав, - Що трапилось, крихітко моя? Невже тебе хтось встиг образити?!

Що Ви, ні!, - здивувалася у відповідь рибка.

Ти маєш мене пам”ятати: ми їхали разом у банці з того клятого магазину. Ти ще мені розповідала, як тобі було тяжко прощатися з мамою та сестрами. А я повторював: “Через це проходив кожен з нас”...

Дідусь Фаго!

Той самий.

Старий Фаго був по-своєму красивий: мав чорні, позападалі, з досить великими мішками очі, сірувате забарвлення, розгалуджений, посмугований чорно-сірий хвостовий плавнець та ще два довгих бокові плавці, що, ніби крила, дозволяли швидко пілійматися до поверхні і опускатися на дно.

І як тобі цей “палац”?

Зорегляд чекала, що він про це спитає.

Нічого, - відповіла вона.

Залишається вірити, що нові господарі не зіпсують всю цю красу за один вечір, -  іронічно додав старий.

А що таке?

Намічаєтья грандіозне свято, - пояснив той.

Ви також збираєтесь приєднатися? – поцікавилась рибка.

Навряд чи: та хотів відпочити після переїзду – де там.

Розумію, - підтримала вона.

-//-

Всі зібралися навкруги лимонника і шепотілися про те, що от-от має з”явитися Голова ради Міністрів Акваріумного Комітету. Це була немолода південноамериканка, харациновидна, високоповажна, з чорною смугою на сріблястому тілі, як завжди проста, і в той же час елегантна на вигляд, Тайерія Больке, яка нарешті випливла і почала урочисту промову: “З нагоди свята, на честь переїзду та оновлення нашої родини”...І тут на голови всіх, хто зібрався посипався корм. Почалася метушня та несамовита ловля довгоочікуваних харчів. Пані Больке встигнула вигукнути: “Свято оголошується відкритим!”, - після чого сама кинулася ловити їжу.

            Зорегляд, спостерігаючи в сторонці, зуміла схопити лише декілька крихт, та юній рибці цього було досить.

            Почалося гуляння, від якого, здавалося, вода мутніла, а водорості в”янули...Зорегляд згадувала слова старого Фаго...

            Раптом підпливли двоє мальків. Один із них звернувся до Зорегляд:

Я Ляліус, а її ім”я Мілеус. А твоє як?

Моє – Зорегляд.

Золегляд, а ти знаєс казки пло Посейдона?

А як же.

Добле, ми будемо плипливати до тебе пелед сном, а ти лозповідатимес нам казки. Ага?

Згодна,- кивнула рибка.

Обіцяєс?

Обіцяю.

Діти метнулися і загубилися в кущах елодеї та отелії.

-//-

Почався несамовитий крик, який підхолювався на льоту. Зорегляд швиденько попливла на голос.

Під великим каменем непевно здригалося оливково-сіре тіло з червоними плавцями.

Господи, як він туди потрапив? Це ж Лобео, - вигукнула якась риба.

Той самий Лобео, що співає в “Зеленому тріо”?! – запитала хвильовано інша.

Він.

Згодом на місце події прибула Тайерія Больке. Здавалося, без неї ніщо не могло відбутися. Вона глянула одним оком на бідного Лобео і, не довго думаючи, гордовито, і в той же час жалісно промовила: ”Що ж, ми не в змозі допомогти цій жертві нещасного випадку. Ми маємо змиритися з його долею. Така воля Посейдона”...Очі Зоргляд потемніли і заблищали. Вона тихо попливла назад, до улюбленої папороті...

-//-

Леді, я давно спостерігаю за Вами, - обізвався поряд чийсь голос.

Зорегляд підняла сумний погляд на молодого самця. І через мить мовчання запитала:

Навіщо?

Ви дуже привабливі, - зовсім не соромлячись відповів він, - Леді, а як Ваше ім”я?

Зорегляд, - ніжно відповіла вона.

То Ви з сімейства золотих рибок? Я здогадувався, що така красуня має бути принцесою. Дозвольте відрекомендуватися! Мене звати Даніо, я з сімейства малабарських, а мої предки з Малайзії...

Даніо був досить симпатичним, з сірувато-зеленим забарвленням та фіолетовим блиском. Уздовж його тіла проходила вишнева смуга, знизу і зверху підкреслена синьою лінією. Тим часом золота рибка ледве закоханим поглядом роздивлялася кавалера.

Зорегляд, я молитимусь за Вашу прихильність.., - почав той.

Я вражена вашими манерами і дуже вдячна за знайомство, котре підняло мені настрій, але..

Зненацька Зорегляд відчула, що дихати стає дедалі важче.

Ви відчули також, як стало душно? – запитав Даніо.

Зорегляд кивнула.

            Вони вхопилися за плавці і попливли до найближчої зграї риб.

Щось трапилось! – почувся амбіціозний жіночий голос.

Але що?! Що?! – з натовпу істерично заволав інший.

Без паніки! – наказала щойно припливша пані Больке, - Наше завдання – знайти причину задухи. Час збігає, отже в нас обмаль його..

До роботи! – вигукнув її охоронець Неон, який раніше завжди мовчав.

І ще одне, - додала Больке, - поменше дихайте.

Всі тихо почали розпливатися.

Пані Больке, мені відома причина, - обізвався старечий голос.

Зорегляд впізнала дідуся Фаго.

Я слухаю.

Де б я не жив, та в кожному домі спостерігав підводну чи наполовину у воді скляну трубу – знаю, що люди називають його внутрішнім, або зовнішнім фільтром, що має забезпечувати киснем будь-який акваріум.

Фільтр, кажете? – замислилась Тайерія Больке.

Саме фільтр. Якраз нашому будинку його й не вистачає. Кисень закінчується, тому відчувається незручність та врешті-решт його нестача.

Але вдіяти ми нічого не можемо. І це найстрашніше. Я маю рацію? – промовила Больке, розширивши очі.

Так, ми не встигнемо щось спорудити, - і Фаго обережно набрав краплю живильного кисню і так само видихнув.

Ми приречені! – почулися нові вигуки.

Час насправді спливав, ситуація наближалася до критичної і це всі усвідомлювали.

Що тепер з нами буде? – прошепотіла Зорегляд.

На все воля Посейдона, - відповів Даніо і лагідно погладив її плавнець.

Один його погляд заспокійливо діяв на Зорегляд, саме з нього вона пила життєвість і черпала силу для наступної хвилини акваріумного життя. Що б вона без нього робила?

            Зорегляд відволіклась, і через деяку мить помітила, як Даніо опустив очі, тоді схилив голову і плавно пішов на дно.

О,ні! Любий Даніо, не покидай мене!

Любий...Ви сказали любий?.., - ледве прошепотів він.

Ти мене чуєш?! Даніо! Даніо!

Проте він не озирався. Зорегляд підняла якось страждально очі і побачила, як вже багато риб лежать на злополучному дні, як стало тихо навкруги і боляче в грудях. Тоді вона підняла свій зір високо вгору і збагнула, що її зачерпає сітковидна посудина. В її голові промайнула думка, яка була пов”язана чи то з надією, чи то з її рятівним, божественним зореглядним поглядом...

                                                                                                               01 – 03.03.2005р.