Дійові особи:
Автор (глибокий чоловічий голос)
Войнаровський
Гетьман Іван Мазепа (Мазепа)
Пилип Орлик
Чечель
Кенігсен (з німецьким акцентом)
Карло ХІІ (дзвінкий голос)
Петро І
Меншиков
Парламентар
Жіночий голос
Яковлєв
Галаган
Козаки
Левенгавпт
П’єса виконується у неквапливому темпоритмі.
23 серпня 1992 року українська православна церква
зняла анафему з гетьмана Івана Мазепи.
Пролог
Автор: (панегірично) Він знехтував усім,
Він знехтував життям не задармá,
Щоб піднести свою Вітчизну
І визволити від московського ярма!
Зібрання громади. До козаків волочиться сестрінок гетьмана Войнаровський.
Войнаровський: (одним віддихом) Тут завтра буде Меншиков...
(певніше) Він вже мене наздоганяє,
Та мої коні найпрудкіші.
(шепотом) Я потайки утік і знаю
Про те, як гучно говорилось:
(далі голосно) «Хай змилується Бог над козаками,
Бо завтра їх скують міцними ланцюгами!»
Піднімається гул. Дзвенять лезами шаблюки.
Мазепа: (владно) Вложіте шаблі до веселих піхв!
Оце дорожча новина!
На кóні, браття!
До Батурина!
Войнаровський: (яснозвучно)
Хай з Борзни до Батурина
Імчить величний стан,
І всі козацькі варти
Вістують гуками: «Гетьмáн!»
Дія 1. Сцена 1.
Автор: Батурин. Замок гетьмана Івана Мазепи.
Пилип Орлик: (наказово) Складайте важнії папери,
Підпалюйте архів зі споду,
Золотом бочки напувайте.
Готуйся, військо, до походу.
Дзвін монет. Гул.
(До Мазепи) Вельможний гетьмане,
Ці москалі здогнати можуть нас до ночі...
А як же книги ваші?
Мазепа: Бери собі, що хочеш...
А ви збирайтеся, полковники гвардійські!
(святочно) Старшини, осавул мій Гамалія.
Вельмишановнеє козацтво, я потайную правду вам відкрию:
Його величність шведів короля йду зустрічати.
Він допоможе визволити Україну
З московського зчорнілого ярма...
Здійсню свою ідею чи загину!
Оклики захоплення перебивають його.
(До Чечеля – полковника з гвардії)
Чечеле, тебе я командиром замку призначаю.
Не забувай, що доля України
В твоїх руках опочиває.
Коли надійдуть москалі,
Ти не впусти їх, сину.
Чечель: (гордовито) Вони сюди не ввійдуть.
Мазепа: Видержи до хвилини.
А як не зможеш – себе дай схоронити.
Тримай же славу імені Хмельницького!
Ми як не як, а його діти... (пауза)
(до німецького шляхтича на гетьманській службі)
Кенігсене, твоє шляхетне серце доховає миру.
Залежить від твоїх гармат вся українська віра.
Кенігсен: Ти, мій пане, – захисник Батьківщини,
І залишишся таким до моєї кончини.
Мазепа: До побачення, браття,
Ви залізом налиті.
Ми зустрінемося тут або на тому світі!
Автор: Встає бліде зимове сонце.
Вже чути гетьманський від’їзд
І перший наказ Чечеля:
Чечель: Зачиніть ворота і піднесіть міст!
Сцена 2.
Мазепа: (спокійно) Нарешті...
Ми на правому березі Десни...
Козаки мої, відвічно буду з вами
Проти московського царя.
Він присягнув, що зробить вас рабами...
(Крики обурення)
Я розмовляв не раз з царем.
Він виявив мені свій намір:
Цар хтить Гетьманщину розбити,
Створити свій військовий табір.
Брати, наш час прийшов!
То ж я рішився перейти на шведський бік...
Чи підете за мною скинути ярмо,
Щоб Україна була вільною вовіки?!
(Схвальні відгуки)
Що варт народ, який не в силі супротиви?!
Війна ця неминуча. Чуєте?
Війна у серце стукає.
Краще загинути зі зброєю в руці,
Ніж доживати віку в муках!
(Козаки схвально вигукують, брязкають лезами шабель)
Автор: Акт злуки відбувався,
А тим часом...
Петро І: От, халепа!
Автор: Московський цар гнівився зрадою «улюбленця Мазепи»
Петро І: (На фоні слів розкати грому)
Вишліть негайно драгунів!
Їм не дозвольте перейти Десни!
Меншиков, спалити гніздо зрадника!
(Крізь зуби) Паліть народність навісну...
Мазепа той, неначе новий Юда,
Знехтував народом сею дниною,
Завершив ганебного діла на самою...
Над самою домовиною! (пауза)
(Офіційно) Видаю маніфест,
Де ми, великороси, присягаємо
Спасати Божі церкви від знеславлення
І піклуватися малоросійським краєм.
| 
