Сцена 3.
Автор: Облога Батурина...
Меншиков: Докладай, висланий парламентарю:
Як справи мешканців твердині?
Що кажуть зрадники Петра?
Як цитадель? Стоїть донині?
Парламентар: Вони говорять, що помруть всі тут, горя,
А не дадуть ввійти в Батурин армії царя.
Меншиков гучно сміється.
Меншиков: (Пошепки) Старшина прилуцького полку Нос
Потайними дверима нас проведе.
Козаку в нагороду – життя.
А Батурин впаде!
Автор: (Трагічно) Спопелився Батурин
В перехреснім огні.
Трупи цвяхами прибивали.
На цій диявольській війні
Не щадили нікого – вбивали.
Звучить пісня:
Жіночий голос: «Ой горе, горе
Чайці-небозі,
Що вивела чаєнята,
При битій дорозі!..
Киги! Киги!..
Злетівши вгору,
Прийшлось втопитись
В чорному морю!..
Киги!..
Жито поспіло, діло приспіло,
Прийдуть женці жати,
Діток забирати...
Киги! Киги!..
Злетівши вгору,
Прийшлось втопитись
В чорному морю!..
Киги!..
Ой чайка в’ється, крилами б’ється!
Чого ж їй літати?
Чого ж їй кричати?
Киги! Киги!..
Злетівши вгору,
Прийшлось втопитись
В чорному морю!..
Киги!..
Як їй не кричати?
Як їй не літати?
Дітки маленькі,
Вона ж їм мати!
Киги! Киги!..
Злетівши вгору,
Прийшлось втопитись
В чорному морю!..
Киги!..
Ой діти, діти,
Де вас подіти?
Чи мені втопитись,
Чи з горя убитись?
Киги! Киги!..
Злетівши вгору,
Прийшлось втопитись
В чорному морю!..
Киги!..» ¹
Звучить повільна сумна музика.
Автор: (трагічно) Жінки і діти на вістрях шабель...
Страшна війна всýє.
Україну купають в крові –
Петро торжествує...
Петро І: Х... Козаки по коліна у своїй крові.
Вояки ваші, Меншиков, – браві.
Побажання за успіх складаю вам
У цій знакомитій справі!
Дія 2. сцена 1.
Автор: (розповідає) Січовий острів...
Козацьке військо все було в Полтаві.
Був висланий на Січ посол в цивільному...
І кинуло козацтво в воду москаля,
Бо не бажало мати із царем нічого спільного.
На Січ не доплили російські човники легкі.
В ріці всі потонули, а полонених вбили козаки...
Яковлєв: (Московський полковник. Здивовано і єхидно.)
Давній полковник Галаган
Зпропонував служити нам?
Галаган: (Козацький полковник. Писклявим голосом)
Славетним вчинком я цареві вірність докажу:
Вам, пане Яковлєв, на Січ дорогу покажу...
Автор: А так і сталося:
В оточенні стояли триста козаків
На острів січовий
Московська армія ввірвалася.
Галаган: (Весело) Ми дарувати обіцяємо життя
Всім тим, хто поскладає свою зброю.
(Хитро) Скріпляю це святочною присягою –
Й не буде бою...
Козаки: Гаразд, ми віримо!..
Автор: І піддалися козаки на лихо свóє...
Яковлєв: (Наспівуючи) Чудово, Галагане! То ж починай різню!
Сокирою шматуй і мотузóм!
Знеславимо гробницю отаманську разóм!
Заберемо гармати, державний скарб і прапори.
Славетна Січе, від наших рук гори! (Відлунням) Гори! Гори!..
Звуки, що сповіщають про брутальний розгром Запорізької Січі.
Автор: Петро давно цього чекав і Яковлєву відписав:
Петро І: (Радісно, поплескуючи в долоні)
«Яка ж весела, радісна ця звістка,
(Крізь зуби) Що ви здобули це прокляте місце –
Джерело нашого лиха і надії ворогів.
За це нагородити б вас хотів...
За те, що Яковлєв заволодів цим клятим кублом,
Повирізав всю наволоч. Аж любо!
Цим рóбом винищив останній пень Мазепиного роду.
Складаю кращі побажання з цієї нагоди...
(Фактично) Ми будемо під мурами Полтави попервах.
Зі мною добре військо, загартоване в боях.
А ще, я Петро І, малоросам повелів
Обрати гетьмана нового.
Я знищив махом вплив мазепи,
Обрали ж бо прибічника мого –
Івана Скоропадського старого...»
Сцена 2.
Автор: Полтава. 1709 рік.
Левенгавпт: (Шведський генерал. Тяжко, хрипло)
Ми слабшаємо з дня на день,
В крові страшенні муки терпимо.
Нас оточили... і літня посуха...
Карло ХІІ: (Оптимістично) Нічого, прорвемо!
То ж не втрачаємо надії.
З безвиході завжди є вихід.
Зав’яжемо крило й полетимо.
Приймати бій нам, що б там не було...
Послухай, Левенгавпте,
Мої уродини сьогодні
І день такий погожий...
Жадаю я оглянути позиції ворожі!
Левенгавпт: (обережно) Але ж на тому березі Десни...
Краще до Стиру не спускатися,
Бо там стоїть загін російський.
І нашу пишну кавалькаду узрить московське військо!
Карло ХІІ: (наївно) Нічого, мій супровід – сміливі генерали.
Вони не раз мене від смерті рятували!
Автор: Ой, не послухався упертий швед король
Отож відкрили росіяни по ньому вогонь:
Коня під Левенгавптом убили...
І генерал, наче броня:
Левенгавпт: (Кричить) Ваша величність, Богом прóшу, тікайте звідси!
Карло ХІІ: (Спокійно) Чому? Вам іншого дадуть коня.
Левенгавпт: У вас із чобота сочиться кров! (До генералів) Тримайте короля! В шатро його несіть! І не барітеся!
Карло ХІІ: (У маренні) Я зараз знепритомнію... Ні, треба битися, треба битися...
| 
