Сцена 3.
Автор: Із трупів, із куснів трави й одностроїв
Творилася навколо шведського полку стіна.
На неї живі опиралися з боєм.
Курява, вистріли, немов кривава пелена.
Левенгавпт: (Кричить) Тримайтеся сильно, хлопці, на Христа!
Пістолі у наших руках. Хай палає земля!
Тримайтеся міцно. Я уже бачу ноші короля!
(Повідомляє) Ні! Граната розірвалася над ним,
Дружинники лежать на королі, а він тримає пістолети...
Карло ХІІ: (З усієї сили) Давайте шведи, шведи, шведи!..
Левенгавпт: Ваше величносте, ми вкриємо грудьми вас, наче валом,
Вас витягнемо з перехресного вогню,
Хоч нас останки, нас лишилось мало...
Карло ХІІ: (В маренні) А де дружинники мої?
Левенгавпт: Убиті.
Карло ХІІ: Де генерали?
Левенгавпт: Ранені.
Карло ХІІ: Де інші?
Левенгавпт: В них забрали волю...
Карло ХІІ: Ах! У московському полоні!
Чи жде й мене такая доля?
Ніколи! Ніхто не здатен зупинити шведський лет!
Радше ходім до турків! Уперед!
Сцена 4.
Автор: Шатро гетьмана Івана Мазепи.
Мазепа: «Всі покою щиро прагнуть,
Та не в єден гуж всі тягнуть!
Той направо, той наліво,
А всі браття, тото диво!
Не маш любви, не маш згоди.
Од Жовтої взявши Води,
През незгоду всі пропали,
Себе сами звоювали.
Ей, братища, пора знати,
Що не всім нам панувати,
Не всім дано всеє знати
І річами керувати...» ²
Думи мої, думи мої...
Горе моє, горе...
Карло ХІІ: (Знервовано) Чому ви сидите?
Чом не виходили у бій?
Ця битва програна чи проклята...
Мазепа: Бо я не хочу допустити братовбивства.
Я знемагаю. Моя сила вже не та.
Ах, так! Почин цей не щасливий.
Всевишній нас не поблагословив.
Бог – свідок: інакше я не міг чинити.
Зробив те, що зробив...
Як довше було зносити кривду народу?
Як споглядати утиски й насильство?
Як готувати із царем руїну Країни?!
Всі відвернулися від мене і прокляло суспільство...
Завжди година слабощів –
Це неминуча лепта,
Яку людина долі своїй платить хоче чи не хоче...
Тепер до Бугу втікачами несемося!
(Тихіше) Як добре, що хвороба пам’ять точить...
Карло ХІІ: (Немов про себе) Чому з прокляттям ми пішли у бій?
А ви промовчали... О світе навісний!
Мазепа: (Згадує) Це було в Глухові...
Прокляття – не тюрма.
На зрадника й відступника – анафема!
Священики, диякони, сам цар Петро-Іуда:
«Анафема, – кричали, – Нехай прóклятий буде!»
Ви не сваріться, Карло, –
Це тільки моя туга.
Я послугую тепер вам,
Як покажу короткий шлях до Бугу.
Автор: Вривається Левенгавпт.
Левенгавпт: Шановне панство, давно чекає вас
До Очаківської фортеці міцний баркас.
Карло ХІІ: Дякую, Левенгавпте...
Левенгавпт: (Просить) Ваше високосте, я – бідна людина.
Коли зі мною трапиться нещастя,
Не забувайте за мою родину.
Серце моє прощання вже вигукує,
Отож прощайте. Я цілую вашу руку.
Епілог.
Пилип Орлик: Гетьман із ліжка не встає, втрачає пам’ять.
Триває маячня цілу добу.
Мазепа: (Стогне) Мамо...
Пилип Орлик: Ви чуєте, він кличе свою маму,
Прохає скриньку заховати золоту...
Скоро скінчаться муки і страждання...
Гетьман втрачає тяму...
Певно, для нього Україна – мама...
Карло ХІІ: Я тут, аби в останнє попрощатись
Із другом і союзником,
А він мене не впізнає.
Під небесами вже гетьманствує...
Пилип Орлик: (Іронічно) Ви чули, Карло, що Петро у падишаха
Негайно вимагає видачі Мазепи,
Та у Корані йдеться: стрáжденним – притулок.
Хай не турбується цар-Ірод –
У цьому вже нема потреби...
Автор: Як гетьман відійшов,
То почалася злива (Звуки дощу і грім)
І справжній хмароліс
На день й на ніч одчаянно навис.
Постанув Орлик над козацькою юрбою,
Котру не вмів розпорошити і буремний хмародер.
Пилип Орлик: (Трагічно) Панове козаки, ясновельможний гетьман наш помер...
Автор: Козацтво падало навколішки й хрестилось.
Заснув не в Україні їх Мазепа.
Дощ лив потоками,
Плач вірних козаків і блискавки
Осяювали небо...
Пилип Орлик: Він патріотом був передовсім.
Гетьман до нас іще прилине.
І завше буде у його очах
Свобідна, одноцільна Україна...
Великий, славний муж віддав життя своє,
За нас загинув.
Що б там знавці не говорили –
Петра він зрадив, а не Батьківщину!
(Розтягуючи) І як у пісні:
«Дух гетьмáна із могили встане завтра...»
Клянуся, браття-українці:
За Мазепою стояла Правда.
¹ – поезія Івана Мазепи «Пісня»;
² – уривки із поезії Івана Мазепи «Дума».
| 
